yitnaechani: (ingrid karlson)
Кілька цитат-уривків з Ізборника 1076 року. (Це 11' сторіччя.) Загалом цей Ізборник складається з повчань морально-релиґійного характера.
Мені там більше за ўсе подобається місце, де автор повчає шанувати книги та знання (другий з приведених тут абзаців). Звучить дуже гарно.

Написано літературною давньоруською мовою, хоча іноді трапляються і староболгарські вкрапління. Що харектерно, ў цьому тексті ўсі шиплячі - здебільшого м'які (чьто, книжьноѥ, чюдеса), а задньоязикові - тверді (книгы, дрȣгыихъ).
Як приблизно читаються спеціальні літери:
ѣ - [іе]
ѥ - [є]
оу, ȣ - [у]
ѧ, ѩ - [я]
ѫ, ѭ - [ю]
Літера "и" поруч з іншою голосною читається як [й].
Літери "ъ" та "ь" ў той час AFAICU ще читалися, як голосні [o] та [e]. Наприклад:
плъть (плоть),
сльзы (сльози),
чьстьныи (чесний)
сьрдцьмь (серцем)
въздьржѧниѥ (рос.: воздержание)


Не въсхошти веселовать сѧ въ мирѣ семь, все бо веселиѥ свѣта сего: съ плачьмь коньчаваѥть сѧ, и се ѩвѣ видѣти въ мирѣ семь въ дъвоихъ соусѣдѣхъ, у сихъ сватьбоу творѧть, а оу дрȣгыихъ мрьтвьца плачють сѧ, и тъ же плачь соуѥтьны, дьньсь плачють сѧ а оутро оупиваѭть сѧ:

Добро ѥсть братиѥ почѥтаньѥ книжьноѥ: паче вьсѧкомоу хрьстьѩноу блажени бо рече: испытаюштии съвѣдѣниѩ ѥго вьсѣмъ срд͠цьмь възиштють ѥго, чьто бо рече испытаюште и съвѣдѣниѩ ѥго, ѥгда чьтеши книгы, не тъшти сѧ бързо иштисти до дроугыѩ главизны, нъ поразоумѣи чьто глю͠ть книгы и словеса та, и тришьды обаштѧѩ сѧ о ѥдинои главизнѣ, рече бо въ сьрдьци съкрыхъ словеса твоѩ да не съгрѣшѫ тебѣ. Не рече оустытъчью изгла͠ахъ нъ и въ сьрдьци съкрыхъ да не съгрѣшѫ тебѣ, и поразоумѣваѩ оубо истиньнѣ писаниѩ правимъ ѥсть ими, рекоу же, оузда коневи правитель ѥсть и въздьржѧниѥ, правьдьникоу же книгы ѩ.
Не съставить бо сѧ корабль без гвоздии ни правьдьникъ бес почитаниѩ книжьнааго, и ѩко же плѣньникомъ оумъ стоить оу родитель своихъ, тако и правьдьникъоу о почитаньи книжьнѣмь, красота воину ороужиѥ и кораблѫ вѣтрила.

Они же рѣшѧ ѥмоу, по истинѣ имате, гъ͠, вешти, вельми противлѧюштѧ сѧ намъ, ѥдиноу отъ нихъ ѩсте , дроугоую же на шии и вашеи обѣшѧѥте, въ дроузѣи же мыѥте сѧ: знаменахоу же сими притъчѧми лоукавии: сто͠ѥ причѧштениѥ, и чьстьныи крьстъ, и стоѥ хрьштениѥ...
Тотъ же въпрошѧ, ихъ бжи͠и, члвк͠ъ глѧ͠, которааго же отъ трии тѣхъ боле боите сѧ, они же отъвѣштѧшѧ глщ͠е:
Аште бысте хранили въ чьсть ѥго же ѩсте, не могли быхомъ отиноудь приблїжити сѧ ли врѣдити христиѥна:

Сльзъ ли не имаши, нъ не отъчѧи сѧ, въздыхаи же чѧсто и тѧжько отъ вьсего срд͠ца, сльзы бо соуть дар бж͠ии, и по-малоу въздыханиѥмъ и оумилениѥмъ, испросиши ѣ оу: ба͠, вьсѧкъ бо просѧи прииметь.

Чьрвь съмѣренъ зѣло и хоудъ, ты же славныи градъ, но аще разоумьнъ ѥси самъ, оуничьжи гърдость свою, помышлѧѩ ѩко крѣпость твоѩ и сила , чьрвьмъ покоиште бываѥть.

Спѣши же никомоу же вереда сътворити: въ своѥмь дѣлѣ:

Свѧжи ѩзыкъ си, многашьды бо изв͠ѣштаѥть, ѥже ѥсть лѣпо таити:

Пии медъ по малоу, ѥлико юо ѥ съкрачѧѥши, то блг͠одѣть ти ѥ: и незапинани творить:
Оутоли гнѣвъ, бѣсȣ бо ѥсть оць͠: ѥгда без мѣры исходить:
Въ ѩзыцѣ прѣже врачѧ имѣи молитвоу:
yitnaechani: (ingrid karlson)
Ще кілька цитаток. Про вживання "дз" та "дж" в українській мові.

А. А. Москаленко, "Історична фонетика давньоруської і української мови", 1960:

Африката дз͡ українській мові - звук, очевидно, нового походження. ДЗ͡, як відомо, зустрічається переважно на початку слова.
Звук ДЗ͡ в українській мові почав з'являтися не раніше кінця XVI - початку XVII ст. Наприклад: gудзѣки (Акт. книга Полт. гор. ур., I, 141), дзвоны (там же, III, 28), Гандзи (там же, III, 68).

Звук ДЗ͡ зустрічається частіше в діалектах української мови. Наприклад, у гуцульському говорі: дз͡ерно, дз͡візда, одз͡еро, дз͡елений, тощо

...В усій давньоруській писемності нема ніяких слідів звука ДЖ͡. На думку П. Житецького ДЖ͡ з'являється тільки в українській писемності і не раніше кінця XVI - початку XVII ст., в результаті евфонічного посилення Ж через Д.


С. П. Бевзенко, "Українська діалектологія. Фонетика", 1974:

У багатьох південно-східних говорах спостерігається й заступлення африкат /дз͡/, /дз͡'/ відповідними фрикативними свистячими /з/, /з'/: зе́ркало, звоно́к, звін, звінки́й, зюрча́ть, зьо́бати...

Поліські (північноукраїнські) діалекти функціонуванням африкат /дж͡/, /дз͡/, /дз͡'/ здебільшого збігаються з українською літературною мовою, хоч у частині з них, зокрема в полісько-волинських та в західній частині правобережнополіських (середньополіських) говорів, ці африкати вживаються дещо частіше. Найчастіше ж африкати /дж͡/, /дз͡/, /дз͡'/ виступають в південно-західних діалектах, де маємо майже послідовне (за вийнятком окремих говорів, наприклад, подільскьких) вживання африкати /дж͡/ у дієслівних формах типу хо́джу, си́джу, та у випадках, що збігаються з літературною мовою (останнє торкається також африкат /дз͡/, /дз͡'/)...

...Разом із тим у південно-західних діалектах ширше, ніж у літературній мові, виступають африкати /дж͡/, /дз͡/, /дз͡'/ у питомих слов'янських словах. Так у карпатських говорах, а частково також у галицько-буковинських, ще вужче у волинсько-подільских, африката /дж͡/, крім дієслівних форм I-ої особи однини теперішнього часу типу хо́джу, во́джу, виступає хоч і непослідовно, як рефлекс праслов'янських звукосполук dj у словах типу са́дж͡а (сажа), ме́дж͡а (межа), пр'адж͡, ме́дж͡и, поме́дж͡и (помежи).
yitnaechani: (ingrid karlson)
Праслов'янська-ДавньоруськаСучасна українська
[i]і, ии [i]и [ɪ]
[uː]ъ + і => ъі => ыы [ɨ]


Як відомо, з праслов'янських [i] та [ŏi] ў давньоруській мові сформувалися фонеми "и" та "ы".
Updated: Як зауважив пан [livejournal.com profile] aandrusiak, давньоруська "ы" насправді походить від праслов'янського довгого [uː], який поступово втратив свою огубленність.

Але вже ў 11' сторіччі ў південних діалектах давньоруської (від яких пішла українська мова) ці дві фонеми ("и" та "ы") почали "зливатися". Ў пам'ятках тих часів можна помітити перші помилки-переплутування ў вживанні цих літер - так ніби автори не знали, яку саме з двох літер треба вжити. Проте загалом їх було ўсе одно було мало.
Але ў 14' сторіччі кількість таких "переплутувань" збільшилася. Це вже була тенденція. Вважається, що саме ў ті часи фонеми "и" та "ы" об'єдналися в одну фонему.

Отож, давньоруським "и" та "ы" ў сучасній українській відповідає одна літера - "и" . (Відповідність була майже повною доки слова "инший","ирій" та інш. за новим радянським правописом не стали писати через "і".) Сучасна українська "і" загалом сформувалася з давньоруської "ѣ" та "о" ў закритому складі.
Український звук [ɪ] - звучить як щось середнє між "і" [i] та "ы" [ɨ]. en.wikipedia.org/Near-close near-front unrounded vowel

Доречі, такий процес відбувся не тільки в український мові. Ў південнослов'янських мовах (болгарська, македонська, сербсько-хорватська) також відбулося злиття цих двох фонем. Ў сучасних болгарській та сербській мовах старослов'янским словам "ты", "мы", "рыба", "четыре" відповідають форми "ти", "ми", "риба" та "четири".

А. А. Москаленко, "Історична фонетика давньоруської і української мови", 1960:

...Однак у пам'ятках давньоруської мови з кінця XI і особливо XII ст. зрідка зустрічаються приклади, в яких букви Ы та И уживаються одна замість іншої, тобто позначувані ними звуки починають артикуляційно зближатися. Наприклад:
- плътолюбыя, неправьди, риба, трызны замість плътолюбия, неправьды, рыба, тризны (Зб. Св. 1073 р.)
- пытаниѥ, бити, ти замість питаниѥ, быти, ты (Св. Гр. Богосл. XI ст.)
- осырѣю замість осирѣю (від слова "сирота") (Зб. Св. 1076 р.)
- просыти, съвѣтьныкъ замість просити, съвѣтьникъ (Добр. єв. 1164 р.)
- пустиню, стидяхуся замість пустыню, стыдяхуся (Єв. 1283 р.)


Т. С. Бичкова, "Фонетичні особливості рукописних збірників XVII-XVIII сторіч", 2006:

Перші випадки змішування ы та і на письмі, трапляються ще у страослов'янських пам'ятках: народы - народи (ЄОр. 1зв.), архыстратига (ЄЧПок. 243) та інш. [60, с.101], а від XIV ст. такі випадки широко фіксуються страроукраїнськими пам'ятками.

На наявність злиття [ы] та [и] у XVIII ст. вказує низка особливостей тогочасного правопису. Так літера и широко вживається для позначення етимологічного [ы] у пам'ятках, що походять з різних говіркових територій [55, с.98].

В апокрифічних збірниках XVII-XVIII ст. такі позначення виступають найяскравіше після приголосних у таких позиціях:
а) у корені слова: синȣ (1ІР(Ф)136), ȣмислила (2Др60), навикла (2Др60), ѩзиком (4Кл5), ѡбичаєвъ (2Др62), в жидовстѣи ... земли (2Кз384), слиша (2Кр75), риби (4Кл66) та інш.
б) у закінченнях іменників: ангельскїи чини (2Кр85), не оузѧли ... дари (2Др64), не приѩша дари (2Кр77), горки слози (2Кр), товари (4НДXVIII285), риби (ЧКл66), тощо...

...Отже, подібні написання-сплутування засвідчують наявність українскього [и] у XVII-XVIII ст., а не вказують на перевагу звука [ы], як вважав П. Житецький.


Доречі, відмінність українського "и" від російського "ы" мовознавці почали помічати ще ў минулому сторіччі. П. Куліш писав, що в український немає звуку "ы" такого, як у московській (я приводила цитату раніше).
О. Павловський ў своєму "Додатку до ґраматики Малоросійського наріччя" спочатку пише, що "и" в українській вимові загалом твердіша - але він вважає її рівною звуку "ы" і запаречую існування "тону середнього між і та ы":

Олексій Павловський, "Прибавление къ Граматикѣ Малороссійскаго нарѣчія", 1822:
...Вы еще говорите, что буква и у Малороссіянъ произносится нѣсколько мягче, нежели ы; это значитъ, что вы говорите еще больше неопредѣлительно, нежели я. Ибо какой существуетъ средній тон между и и ы? разве только у иностранцевъ, недавно в Россіи живущихъ.


PS Скорочення:
Кр - Керестурський рукопис XVIII ст.
ІР(Ф) - Іспаський літопис XVIII ст.
Др - Дрогобицький рукопис XVIII ст.
Кл - Калуський літопис XVIII ст.
Зб. Сл. 1073 р., 1076 р. - Ізборник Святослава 1073 р. та 1076 р.
Св. Гр. Богосл. - Слово Григорія Богослова XI ст.
Добр. єв. - Добрилово Євангеліє 1164 р.
yitnaechani: (Default)
Надибала ў бібліотеці таку цікаву книжку, "Ділова та розмовна мова XVIII сторіччя (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України)". Ў ній наводяться різні документи тієї епохи: розглядання суперечок та скраг, описи майна та витрат, та інше. Вони цікаві, як з лінґвістичної, так і з історичної точки зору - бо дають приблизне уявлення про те, як розмовляли та жили люди ў ті часи. Я чисто для інтересу оцифрувала та виклала тут кілька з них (нажаль відксерити ўсю книжку я зараз не можу). Вони дають приблизне уявлення про розвиток української - про те, якою вона була за тих часів та як змінилася з тих пір.

AFAICU Ў ті часи в розмовною мовою була українська, а літературною (мовою документів та книжок) - так звана "західноруська".

Тому ў приведених текстах використовуються обидві мови одночасно - враховуючи те, що деякі з них писалися кількома людьми. В одному ж самому тексті можна зустріти, як і "народну" українську форму, так і "офіційну" західноруську.

Спочатку, кілька слів про цю західноруську... )

Ў цих текстах використовуються специфічні літери зі старослов'янської абетки, які не вживаються ў сучасних слов'янських мовах.

ЛітераНазваЧитаєтьсяПриклади
Ѣ ѣятьі
(у тогочасній
українській)
інъквѣзиция, пѣстолетов, публѣчне, термѣнуемъ, Чернѣговъ, залѣзо
Ѡ ѡомеґаоѡзеро, ѡтца, ѡвесъ, ѡна
Ѯ ѯксіксоѯамитная, Маѯимъ, Олеѯандровка
Ѳ ѳфітафѲедор, Стеѳан, Аѳанасиевъ,
Ѵ ѵіжицявЕѵдокия, Кіеѵского
Ѧ ѧ?яіюнѧ, днѧ, обявленіѧ


Також використовується спеціальна літера "и̇̑", яка скоріш за ўсе вимовляється як "ї". Наприклад: Мари̇̑ (Мар'ї), свои̇̑х (своїх), и̇̑хъ (їх), Ориніи̇̑ (Оринії), шии̇̑ (шиї), волніи̇̑ gрунта (вольнії ґрунта).

Для позначання звуку ґ іноді використовується латинська "g" (gрунт) або літеросполучення "кг" (кгрунт, Кгрембельскии).

Літера "и" поруч з іншим голосним вимовляється, як "й" (так само, як і ў давньоруській). Наприклад: Михаило (Михайло), червонии (червоний), приишли (прийшли), тои (той), тощо.

Також пенвий інтерес являє використання літери єр "ъ". В східнослов'янскьих мовах "ъ" та "ь" на той час ўже зазнали редукції, і ў певних позиціях вони не вимовлялися, хоча за правилами тогочасної орфографії їх треба було писати. Тому ў ціх текстах ў деяких словах німа "ъ" пишеться, а ў деяких - автор забуває її поставити.


Опис рухомого та нерухомого майна заарештованого колишнього домонтівського сотника Кіндрата Великоіваненка. 21 серпня 1733.
...Въ комнатѣ съкринь двѣ. Въ едной, болшой, всякое рожное бѣлое плаття, да двѣ одежинѣ: кафтанъ новии мужскии зелении штофовии, да другии женскии, рожевии дуклевии, мало притертий...
...Въ селѣ Дмитровцѣ двор, зъ присадою, левади, в которомъ хата зъ противною коморою, да особливая комора, к которой горѣлки, три кухвѣ, двѣ на палецъ неповнии̇̑, а третая на два палцѣ неповна, да в четветрой кухвѣ горѣлки горѣлки на три корхи, казановъ, винничних два, зъ четирма трубами, и з притрубками черепяними, да пятая труба зламана, салъ свинних двѣ, кухва порожняя горѣлчана, носатка порожняя...
Слідство за скаргою власника села Свідівця Михайла Циганчука на козаків, що ніби захопили його ґрунти. 16 червня 1730.
...Грицко Михно, козакъ села Свѣдовця, в допросѣ сказалъ, что лѣтъ тому будетъ болшъ пятидесят, якъ купилъ gрунт тесть его покоиніи Іван Михно не в подданнаго пана Циганчука Яреми Кривоноса, но в козака Хвеска. I в томъ шлется якъ на козаковъ такъ, і мужиковъ, подданнихъ пана Циганчука;...
Слідство за скаргою старосанжарівської жительки Степаниди Следихи про зґвалтування ґґ дочки, дівчини Євдокії, господарем Григорієм Афанасієвим. 18 червня 1733 року.
...И манисто, Григориемъ Аѳанасиевимъ роzорванъное въ особливомъ мѣстѣ, zниzавши, поишла, zа поzволеніемъ жени Григориевои Ориніи̇̑, до матки своей, и с нею пред урад нш͠ъ, обявляючи zнакъ растълѣния, на кошулѣ имѣющийся...
Розгляд суперечки жителів села Шабалинова Петра Попка та Івана Красненка про криницю біля озера Гнилуші. 20 грудня 1708 рік.
...Такожде, и Василъ Насѣчен, же Хведоренченков дѣд мужик посполитии був, и на вутчинѣ мешкаючи, дан давал з вутчини і изъ ѡзера Гнилиши Которое ѡзеро завладѣл дѣда Василевого Насѣченкового (Василя) Савки Коваля взбѣгъ под час час руи̇̑ни за Днѣпъръ, в деинещину, и так по Савцѣ посѣл Ѳедорченков дѣдъ gрунта вутчицъкие...
Слідство у справі сосницького козака Степанця Михайленка та сотника Павла Омеляновича про ніби безпідставні докори останньому за надужиття владою. 6 лютого 1710.
...не якъ належимо лечъ надмѣру поступаетъ, а іменно не допускаетъ людей укрывжоних до суду полкового Чернѣговского. И хто бы през вырокъ его, сотницкий, мѣлъ з жалобою доехати въ Чернѣговъ, того за поворотомъ одтоль нещадно велить кіямі, и без всякой уваги забывати...
Слідство у справі циган села Юсківців Семена і Мар'ї, що поширювали фальшиві гроші, вироблені жителем села Олександрівки Олексою Кучером, названим братом Семена. 3 січня 1733.
Реєстра витрат на пошиття і оздоблення сотенної корогви та прапора. 1732.


Read more... )
yitnaechani: (indonesian)
Отож... ў 18-19 сторіччях зі староукраїнської мови поступово почала формуватися новоукраїнська мова. Процес її становлення супроводжувався певними проблемами. Справа ў тому, що ў той час українська мова не мала офіційного статусу. Ў неї не було літературного стандарту та норми правопису. Різні діячі використовували різні системи для запису ўкраїномовних текстів.

Однією з таких систем була така звана "кулішівка", розроблена Пантелеймоном Кулішем. Ў ній використовувався фонетичний спосіб запису.
Саме ў "кулішівці" було в-перше встановлено позначання звуків [ɪ] та [i] літерами "и" та "і" - яке влаcне і використовується ў сучасній українській мові. Ў цій системі вже не вживалася літера ѣ (ў тогочасній літературній російській мові вона вимовлялася, як [є], ў той час, як в українській вона вимовлялася, як [і] - тож це могло становити певну проблему), але ще була "німа" літера "ъ" на кінці слова. Згодом "кулішівка" набула популярності, вона певний час використовувалася і на Східній і на Західній Україні, доки на початку 20 сторіччя її не замінив новий "радянський" правопис.

Пантелеймон Куліш, "Граматка", 1857 рік:

1. У́ на́шій мо́ві буква Г и́ноді вимовля́етця тве́рдо, отъ якъ у сло́ві га́нокъ, або гузь; то въ таки́хъ слу́чаяхъ тре́ба писа́ти Лати́нську бу́кву вели́ку G, або́ малу́ g, а и́менно - gа́нокъ, gу́зь, Gанжа Анди́беръ.
2. Бу́ква Ы въ на́шій мо́ві ли́шня, бо въ насъ не гово́рять такъ тве́рдо, якъ Моско́вські лю́де, ты, вы, мы, або́ столы́, ба́бы, а мя́кше; тимъ и дово́лі зъ насъ бу́кви И для вся́кого тако́го сло́ва, якъ крини́ця, капли́ця, и дово́лі бу́кви І для вся́кого тако́го сло́ва, якъ жі́нка, сі́но. Бу́ква жъ Ы поста́влена в а́збуці ті́лько на те, що вона́ есть у Церко́внихъ кни́гахъ, а зати́мъ и въ старосві́тському письмі́.
3. Бу́ква Е вимовля́еться въ насъ тве́рдо въ слова́хъ не́бо, тебе́, а въ слова́хъ корі́нне, ща́сте мя́кше, то слова́ си́і й пи́шуться для сёго отта́къ: корі́ннє, ща́стє.
4. Бу́кви Ѣ у насъ въ мо́ві не чу́тно, а на-мі́сто іі́ вимовля́етця І. Тутъ же вона́ въ а́збуці оста́влена ра́ди Церко́вного язика́...


От, для порівняння, інша система правопису, що використовувалася ў альманаху "Русалка Дністрова". Ў ній на відміну від "кулішівки" була літера "ѣ", але не було німої "ъ". Також ў ній використовувалися додаткові літери: білоруська "ў" [w] та сербська "џ" [ʤ]:

"Русалка Днѣстровая", видання 1837 року:

...Сказати нам дащо о правописи сей книжочки. Хочемо зачинати, проте знати нам конче, яке теперѣшному язикови истинноє лице; за-для-того держалисмо-ся правила: "пиши як чуєшь, а читай як видишь". Из сего огляда приймилисмо сербскоє џ (виџу, wydżu) и волоскоє ў (аў, aʋ Erazm. Rotterd, au, еў, εʋ, спѣваў, spiwaʋ; dušεʋ) а є завсѣгда в силѣ је або ье употребляєм (моє, moje, землє, zemlĕ, загородє, zahorodĕ, zahorodie).


~~~~

Олексій Павловський, "Прибавление къ Граматикѣ Малороссійскаго нарѣчія", 1822 рік:

Правила для Малороссійскаго нарѣчія ни какимъ ученымъ обществомъ еще не утверждены; а потому и не извѣстно еще, какъ должно писать на семъ нарѣчіи правильно; и я въ Грамматикѣ писалъ слова по тому произношенію, или употребеленію, какое мнѣ случалоась слышать в разныхъ мѣстахъ, а главнѣйше в Кіѣвѣ, гдѣ, как извѣстно, прежде жили древнѣйшіе Славяне Поляне, Кій, строитель Кіѣва, сами Государи и Малороссійскіе Гетманы, а слѣдовательно и языкъ былъ в чистѣйшемъ состояніи, а по крайней мѣрѣ бываютъ случаи и теперь слышать різличныя измѣнения Малороссійскаго нарѣчія. Однако же я не спорю и в томъ, что нынѣ Полтавское нарѣчіе Кіѣвскому предпочитается...

yitnaechani: (Default)
Читаю книжку "Давньоруська мова домонґольскої пори". Виявляється, такі сучасні українські слова, як кут, наймит, митник, вуй, вабити, жадати, подвоїти, ворожити, могутній, кажан, черевик, зозуля та велетень, походять ще з тих часів.

Доречі деякі слова спочатку мали зовсім інше значення. Наприклад, от:

словоспочатку означало
вологажир (а в анґлійскій AFAIK навпаки, слово "fat" спочатку означало "вологий", а потім стало означати "жирний, товстий")
вежанамет
бридкийгострий, різкий
годинадоля
лагодитидогоджати, пестити

Profile

yitnaechani: (Default)
yitnaechani

October 2016

S M T W T F S
      1
234 5678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 12:31 am
Powered by Dreamwidth Studios