Різні цитати щодо історії української мови, накидані навмання

Отож... ў 18-19 сторіччях зі староукраїнської мови поступово почала формуватися новоукраїнська мова. Процес її становлення супроводжувався певними проблемами. Справа ў тому, що ў той час українська мова не мала офіційного статусу. Ў неї не було літературного стандарту та норми правопису. Різні діячі використовували різні системи для запису ўкраїномовних текстів.

Однією з таких систем була така звана "кулішівка", розроблена Пантелеймоном Кулішем. Ў ній використовувався фонетичний спосіб запису.
Саме ў "кулішівці" було в-перше встановлено позначання звуків [ɪ] та [i] літерами "и" та "і" - яке влаcне і використовується ў сучасній українській мові. Ў цій системі вже не вживалася літера ѣ (ў тогочасній літературній російській мові вона вимовлялася, як [є], ў той час, як в українській вона вимовлялася, як [і] - тож це могло становити певну проблему), але ще була "німа" літера "ъ" на кінці слова. Згодом "кулішівка" набула популярності, вона певний час використовувалася і на Східній і на Західній Україні, доки на початку 20 сторіччя її не замінив новий "радянський" правопис.

Пантелеймон Куліш, "Граматка", 1857 рік:

1. У́ на́шій мо́ві буква Г и́ноді вимовля́етця тве́рдо, отъ якъ у сло́ві га́нокъ, або гузь; то въ таки́хъ слу́чаяхъ тре́ба писа́ти Лати́нську бу́кву вели́ку G, або́ малу́ g, а и́менно - gа́нокъ, gу́зь, Gанжа Анди́беръ.
2. Бу́ква Ы въ на́шій мо́ві ли́шня, бо въ насъ не гово́рять такъ тве́рдо, якъ Моско́вські лю́де, ты, вы, мы, або́ столы́, ба́бы, а мя́кше; тимъ и дово́лі зъ насъ бу́кви И для вся́кого тако́го сло́ва, якъ крини́ця, капли́ця, и дово́лі бу́кви І для вся́кого тако́го сло́ва, якъ жі́нка, сі́но. Бу́ква жъ Ы поста́влена в а́збуці ті́лько на те, що вона́ есть у Церко́внихъ кни́гахъ, а зати́мъ и въ старосві́тському письмі́.
3. Бу́ква Е вимовля́еться въ насъ тве́рдо въ слова́хъ не́бо, тебе́, а въ слова́хъ корі́нне, ща́сте мя́кше, то слова́ си́і й пи́шуться для сёго отта́къ: корі́ннє, ща́стє.
4. Бу́кви Ѣ у насъ въ мо́ві не чу́тно, а на-мі́сто іі́ вимовля́етця І. Тутъ же вона́ въ а́збуці оста́влена ра́ди Церко́вного язика́...

От, для порівняння, інша система правопису, що використовувалася ў альманаху "Русалка Дністрова". Ў ній на відміну від "кулішівки" була літера "ѣ", але не було німої "ъ". Також ў ній використовувалися додаткові літери: білоруська "ў" [w] та сербська "џ" [ʤ]:

"Русалка Днѣстровая", видання 1837 року:

...Сказати нам дащо о правописи сей книжочки. Хочемо зачинати, проте знати нам конче, яке теперѣшному язикови истинноє лице; за-для-того держалисмо-ся правила: "пиши як чуєшь, а читай як видишь". Из сего огляда приймилисмо сербскоє џ (виџу, wydżu) и волоскоє ў (аў, aʋ Erazm. Rotterd, au, еў, εʋ, спѣваў, spiwaʋ; dušεʋ) а є завсѣгда в силѣ је або ье употребляєм (моє, moje, землє, zemlĕ, загородє, zahorodĕ, zahorodie).

~~~~

Олексій Павловський, "Прибавление къ Граматикѣ Малороссійскаго нарѣчія", 1822 рік:

Правила для Малороссійскаго нарѣчія ни какимъ ученымъ обществомъ еще не утверждены; а потому и не извѣстно еще, какъ должно писать на семъ нарѣчіи правильно; и я въ Грамматикѣ писалъ слова по тому произношенію, или употребеленію, какое мнѣ случалоась слышать в разныхъ мѣстахъ, а главнѣйше в Кіѣвѣ, гдѣ, как извѣстно, прежде жили древнѣйшіе Славяне Поляне, Кій, строитель Кіѣва, сами Государи и Малороссійскіе Гетманы, а слѣдовательно и языкъ былъ в чистѣйшемъ состояніи, а по крайней мѣрѣ бываютъ случаи и теперь слышать різличныя измѣнения Малороссійскаго нарѣчія. Однако же я не спорю и в томъ, что нынѣ Полтавское нарѣчіе Кіѣвскому предпочитается...